Презентована Стратегія-2020 – це конвертована у текстовий формат серпнева 2014 р. презентація Д.Шимківа. За 4 місяці, що минули з його прес-конференції – реформатори не просунулись ні на крок, трохи «приправивши» Стратегію «меседжами» і формулюваннями з Коаліційної угоди.

1. Ставлячи стратегічні завдання , Стратегія не відповідає на питання,  як робити перший крок- вийти з економічної кризи, без якого не може бути майбутнього.

Мета на «майбутнє» – до 2020 року «вийти на європейські стандарти життя та на провідні позиції України у світі». Водночас немає відповіді на питання – як подолати кризу, яка охопила Україну у 2014 році і вочевидь триватиме й у 2015 році:

·         у 2014 р. промислове виробництво впало більш ніж на 10%; інфляція сягнула рекордного у XXI столітті рівня (24,9%); гривня ослабла удвічі; резерви Нацбанку зменшились до 10-річного мінімуму (7,5 млрд. дол.); зовнішній борг зріс майже удвічі і перейшов вже «червону межу» (60% від ВВП), кожний шостий банк у державі – визнано неплатоспроможним; безробіття майже досягло 10%.

·          Ключове завдання, яке потребує вирішення вже сьогодні – відновлення макроекономічної та соціальної стабільності – опинилось «за рамками» Стратегії. Президент лише пропонує «передусім відновити макроекономічну стабільність[1]». У 2009 році подібний рецепт вже лунав від тодішнього президента В.Ющенка на адресу «третього померанчевого уряду» - «Юлія Володимирівна, кризу треба долати»…

2. Замість конкретних кроків та ініціатив – Стратегія-2020 перенасичена загальними правильними словами…

·         Замість конкретних завдань, які попередня влада ставила і у Програмі економічних реформ 2010-2014, і у щорічних Національних планах – Стратегія перенасичена загальними фразами-побажаннями («зосередити увагу», «зробити акцент», «надати пріоритет», «оптимізувати систему», «оновити доктринальні та концептуальні підходи», «формування ефективної моделі», «використання новітніх технологій», «системні зміни в законодавстві», «коригування завдань та функцій», «нові критерії оцінки», «підвищення прозорості та ефективності», «зміна підходів», «створення бізнес-дружньої обстановки», «синергії зусиль», «формування сталих ефективних комунікацій», «комунікації щодо успіху реформ»). Є велика ймовірність, що уся ця «порожня трісканина» буде абсолютно незрозуміла тим, хто повинен буде на практиці робити ту чи іншу реформу… Характерний приклад: не включивши у Стратегію-2020 ні слова про кроки, необхідні для покращання бізнес- та інвестклімату, автори реформи пропонують наступні 5 років «годувати» і «гіпнотизувати» інвесторів за допомогою «формування і просування бренд-меседжів про Україну: Україна - хаб для інвестицій»…

3. У Стратегії-2020 (як і в Коаліційній угоді) декларується одне – на практиці робиться інше.

·         В Стратегії пропонується «створити сприятливі умови для ведення господарської діяльності та прозору податкову систему». На практиці «сприятливі умови для бізнесу і прозора податкова система» були яскраво продемонстровані країні нічним голосуванням 29 грудня 2014 року «бюджетних та супроводжуючих законів» (замість законодавчої стабільності – радикальна ламка податкового та митного законодавства, яке вже за 1,5 місяці буде знов переписано), підвищенням податків (приміром, ренти – у 2014 р. тимчасово до 31 грудня, потім – на постійній основі, врешті-решт – ще й у значно підвищеному розмірі).

·         Президент наголошує, що «Особливу увагу потрібно приділити безпеці життя та здоров'я людини, що неможливо без ефективної медицини, захищеності соціально вразливих верств населення, безпечного стану довкілля і доступу до якісної питної води, безпечних харчових продуктів та промислових товарів». «Захищеність соціально вразливих верств» проявилась у прийнятті згаданих законів «29 грудня», коли для 42 категорій громадян соціальні гарантії були або скасовані взагалі, або урізані, або поставлені у залежність від примх Уряду… Цинічним виглядає дивний акцент на такій деталі, як «доступі до якісної питної води» в умовах, коли саме Уряд Яценюка-Порошенка скасував реалізацію Загальнодержавної цільової програми «Питна вода України»…

·         Програма енергонезалежності передбачає «залучення іноземних інвестицій в енергетичний сектор України»… Разом з тим, постійне намагання вирішити бюджетні проблеми за рахунок компаній, що на думку Яценюка, «жирують в енергетиці», регулярно підвищуючи їм ренту та вставляючи «палки в колеса», вже призвели до того, що такі знакові компанії, як Chevron чи JKX вже вирішили піти з українського ринку і навряд чи повернуться на нього у найближчі роки (при цьому пославши відповідний «сигнал» тим, хто ще вагався – входити в Україну чи ні).. 

3. Глибока помилка – розпорошення зусиль на величезну кількість реформ.

·         Існують величезні ризики того, що на «все і одразу» не вистачить ні сил, ні ресурсів, а в результаті більшість реформ буде або провалено, або так і залишаться красивими назвами «в один рядок» у Стратегії-2020…

·         У найближчі 5 років у децентралізованій, воюючій, бідній, залежній від зовнішнього фінансування країні має бути здійснено 62 реформи . Навіть по 12 у середньому реформ на рік – при тому, що за 9 місяців не було зроблено жодної – виглядає надто фантастично.

·         Розуміння «напряму руху» (обсягом в 2-3 абзаци тексту) є лише щодо 10 реформ, по решті – поки що можна зробити висновок, що автори реформ планують «зорієнтуватись вже на марші»…

4. Частина з поставлених завдань або індикаторів – нереалістичні, або сформовані непрофесійно.

·         Приміром, у Програмі енергонезалежності першим пунктом на шляху досягнення мети «зниження енергоємності валового внутрішнього продукту (на 20 відсотків до кінця 2020 року)» є «забезпечення (впровадження) 100 відсотків обов'язкового комерційного обліку споживання енергоресурсів». Ця «блакитна мрія» кочує з програми в програму починаючи з 1995 року, і за ці два десятиріччя вона не реалізована й наполовину (за куди більш сприятливих економічних умов)…

·         За завданням Президента «чисті надходження прямих іноземних інвестицій за період 2015 -2020 років за даними Світового банку складуть понад 40 млрд. доларів США». З одного боку це ( у середньому6,6 млрд. дол. на рік) занижена оцінка (приміром, у 2007 та 2005 рр. в Україну надійшло 8,3 та 8,0 млрд. дол.. відповідно). З іншого боку – тільки за 9 місяців 2014 року з України виведено 9,6 млрд. дол. іноземних інвестицій, а непродумані кроки щодо скасування договорів про уникнення подвійного оподаткування (на першому етапі – з Кіпром, а далі – «по списку») можуть тільки прискорити цей процес…

·         До 2020 р. має бути забезпечено «максимальне відношення загального обсягу державного боргу та гарантованого  державою  боргу до ВВП на рівні не вище 60%». Ця планка вже з «великим запасом» перейдена і має становити за підсумками 2014 р. 75-80% ВВП, а на кінець наступного року – 90-95%. Щоб «збити» борг до рівня 60% українська економіка має або рости «китайськими темпами», або припинити позичати (однак весь сенс роботи Уряду останнім роком полягав у задоволенні вимог МВФ для отримання чергового траншу кредитування, який, за оцінкою А.Яценюка, був потрібен «ще вчора»)

·         Частина з інших запропонованих індикаторів:

      o   недосяжні:

·         «середня тривалість життя людини за розрахунками Світового банку підвищиться на 3 роки» (загальносвітові темпи збільшення тривалості життя – на 3 роки за 11 років; тривалість життя в Україні за 23 роки зросла усього на 2%);

·         «валовий внутрішній продукт (за паритетом купівельної спроможності) у розрахунку на одну особу, який розраховує Світовий банк, підвищиться до 16 000 доларів США» (за останнє десятиліття у світі не було жодного прецеденту подвоєння ВВП за паритетом купівельної спроможності за 5 років; Україні для досягнення «мети» необхідне буде як мінімум щорічне 10% зростання економіки, ревальвація національної валюти до 10-12 грн. за долар США при річній інфляції не вище 5%;

      o   непрофесійні:

·          «Україна візьме участь у міжнародному дослідженні якості освіти PISA та увійде до 50 кращих держав - учасниць такого дослідження». Україна двічі брала участь в аналогічному дослідженні (TIMSS) і підвищила своє місце у математиці з 25 місця у 2007 р. до 19 місця у 2011 р. (відразу за Швецією), у природничих науках за цей же період – з 19 до 17-18 місця (розділили з Італією). Наврядчи стане великим здобутком – у наступні 5 років увійти до 50-ти провідних країн у рейтингу, де усього бере участь 65 держав…

[1] Тут і далі курсиви у лапках – цитати зі «Стратегії-2020»